Природа Механізму Захисту Правових Відносин В Україні

Аксіологічний характер права полягає в його здатності забезпечити суб'єктам права реалізацію їх рівних можливостей під час реалізації цивільних правовідносин. Результативність дії права пов'язана з дотриманням до відповідних правових приписів. Завдяки цьому право стає найбільш ефективним регулятором суспільних відносин. Під правом на захист розуміють можливість уповноваженої особи використовувати дозволені законом засоби власного примусового впливу на правопорушника, застосувати до нього заходи оперативного впливу, а також можливість звернутися до компетентних державних або недержавних органів з вимогою спонукання зобов'язаної особи до певної правомірної поведінки. Слід зазначити, що правова природа права на захист є дискусійною в сучасній цивілістичній науці. Так, на сьогодні сформувалося дві протилежні точки зору до питання про природу такої конструкції як право на захист. Відповідно до першої, право на захист є складовою суб'єктивного цивільного права. Теоретична позиція інших вчених полягає в тому, що право на захист є самостійним до відношенню до суб'єктивного цивільного права. Таке право може бути реалізовано в межах охоронних правовідносин, тому право на захист знаходить свій прояв виключно за межами розвитку регулятивного правовідношення. Прибічники цієї точки зору наводять наступну аргументацію своєї позиції. По-перше,якщо припустити, що право на позов є складовою частиною регулятивного суб'єктивного права, то слід визнати, що його встановлення передує виникненню юридичного обов'язку, що йому кореспондує.По-друге,закріплення права на захист як однієї з правомочностей суб'єктивного цивільного права свідчить про те, що виникнення права на позов, а відповідно, строк позовної давності пов'язане з моментом набуття суб'єктивного цивільного права особою. Інакше кажучи суб'єктивне право на захист існує за відсутності правопорушення. З огляду на доведене прихильники цієї точки зору вважають, що право на захист не є елементом суб'єктивного цивільного права, а є самостійним суб'єктивним правом. Суб'єктивне цивільне право і право на захист є різними правовими категоріями, оскільки мають різні правові підстави свого виникнення, структуру і направленість дії учасників правовідносин, їх строковість.