Правочин Як Правоприпиняючий Юридичний Факт Та Умови Його Чинності

Однією з вимог чинності правочину як правоприпиняючого юридичного факту є спрямованість на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Це означає, що правочин крім юридичних наслідків для сторін має викликати і реальні (фактичні). Якщо розглядати зазначену умову чинності правочину як умову чинності правоприпиняючого юридичного факту виходить, що її суть зводиться до спрямованості на настання реальних наслідків юридичного факту. Конструкція правоприпиняючого як і будь-якого іншого юридичного факту зводиться до його правової моделі і реальних обставин дійсності незалежно від його форми будь то дії або події. У зв'язку з цим закономірним є питання про наслідки, до яких призводить правоприпиняючий юридичний факт, а саме чи поглинається наслідок правовою моделлю, а разом із тим і фактичною стороною юридичного факту. Якщо казати про юридичний факт як правову модель, якій відповідають конкретні обставини дійсності, що разом призводить до певного наслідку, то виходить, що треба окремо говорити про модель юридичного факту (юридична і реальна складові) і окремо про модель всього механізму правоприпинення, до якого включаються причина (юридичний факт), наслідок до якого призводить юридичний факт і причинно-наслідковий зв'язок. Тобто модель юридичних фактів і наслідків до яких вони призводять повністю збігається з механізмом впливу юридичних фактів на суспільні відносини. У зв'язку з чим її можна дещо деталізувати в аспекті загальної моделі відносин і наслідків для того щоб чітко визначити місце юридичного факту і його наслідків в механізмі правового регулювання цивільних майнових відносин. Так, воля є невід'ємною частиною будь-якого юридичного факту у форм правочину. Відсутність волі означає відсутність юридичного факту. При цьому, зміст, форма, мета і суб'єкт є обов'язковими елементами правочину як правоприпиняючого юридичного факту. Відсутність цих елементів або хоча б одного з них призводить до того, що юридичний факт не може викликати наслідки, передбачені нормою права, оскільки не вписується в модель поведінки, запропоновану правом. Виходить що юридичний факт за наявності двох своїх сторін (фактичної і юридичної) і за наявності обов'язкового елементу – волі може породити наслідок лише за наявності обов'язкових умов, що також визначаються нормою права. Наслідок є кінцевим етапом, або навіть продуктом юридичного факту. Таким чином, специфіка правочину як правоприпиняючого юридичного факту в цивільних правовідносинах полягає в тому, що для його чинності і належного спричинення юридичних наслідків, зокрема, у формі припинення прав, обов'язків чи правовідносин, необхідною умовою є наявність обставин, яким він має відповідати і які чітко встановлені положеннями законодавства. В іншому випадку такий правочин матиме дефекти і може не спричинити наслідки взагалі або спричинені ним наслідки будуть вразливими з точки зору правомірності.