Набувальна Давність В Системі Правоприпиняючих Юридичних Фактів Цивільного Права

Набуття права власності за набувальною давністю здійснюється згідно зі ст. 344 Цивільного кодексу України. Одним з питань набувальної давності як юридичного факту є можливість набуття права власності у зв'язку з закінченням строку позовної давності. Тобто яким чином має набуватися право власності на майно за набувальною давністю і який статус воно матиме у разі якщо строк набувальної давності перевищує строк позовної давності. Дійсно в період часу між завершенням строку позовної давності і завершенням строку набувальної давності існує досить великий проміжок часу, а саме від трьох до дванадцяти років в залежності від обставин за яких мало місце вибуття речі з володіння особи і в залежності від предмету цивільно-правових відносин (рухоме чи нерухоме майно). В цей проміжок часу попередній власник вже не може повернути річ, а володілець ще не може набути право власності на неї. Тобто не можуть мати місце юридичні факти які впливають на динаміку цивільних правовідносин. Більше того, виходить, що в цей проміжок часу майно перебуває у стані «безхазяйності», або у стані власності право за яким не може бути захищено, що, по суті, одне й те саме. Конструкція юридичних фактів за законодавством, яке має місце сьогодні, виглядає наступним чином: закінчення строку позовної давності є правоприпиняючим юридичним фактом, оскільки припиняє право особи на захист свого права власності. Після цього, закінчення строку набувальної давності припиняє право власності попереднього власника і сприяє виникненню права власності у володільця річчю. У зв'язку з цим, закінчення першого строку є правоприпиняючим юридичним фактом який припиняє не все право власності, а лише одну з його правомочностей – правомочність на захист. Закінчення ж строку набувальної давності припиняє всі три правомочності власника нерухомого майна як права, тобто правомочність на свої дії, на утримання інших учасників цивільно-правових відносин від дій, а також правомочність захисту.