Теоретические Принципы Рентных Отношений В Сельском Хозяйстве

Мета роботи дослідити форми земельної ренти в сучасних умовах, роль рентного фактору у системі орендних відносин та його місце в системі оподаткування доходів землевласників та землекористувачів. Методологічною основою роботи є застосування загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Єдність логічного та історичного підходів, емпіричний метод та узагальнення були використані при визначенні та аналізі форм земельної ренти, факторів та умов їх утворення. Метод поєднання аналізу та синтезу, просування від абстрактного до конкретного були застосовані при визначенні розміру орендної плати та визначення частки земельної ренти, яка має вилучатися у землевласників через податки, зв’язку ренти та попиту і пропозиції на аграрну продукцію. Основні результати роботи: досліджено форми земельної ренти в сучасних умовах, роль рентного фактору у системі орендних відносин та податку як інструменту рентних відносин, піднято питання, пов’язані з оцінкою землі та регулювання рентних доходів. Практичне значення отриманих результатів полягає у поглибленні розуміння сутності, причин і умов утворення земельної ренти в сучасних умовах, ролі рентного фактору у сільському господарстві та національній економіці в цілому. Запропоновані у роботі рекомендації можуть бути використані у процесі розробки державних програм соціально-економічного розвитку сільського господарства України, при розробці методів і механізмів підвищення ефективності державного регулювання у даній галузі. Висновки. Поряд з традиційними формами ренти, якими є диференціальна І та ІІ, абсолютна та монопольна, з''являються нові форми ренти, виникнення яких пов''язане з розвитком суспільства і господарською діяльністю людини. Нагальним наразі є вдосконалення податкової системи в напрямі стимулювання землевласників і землекористувачів спрямовувати земельну ренту на підвищення родючості ґрунту і проведення заходів з охорони земель. У зв’язку з цим, доцільно вилучати тільки диференціальну ренту І, а от щодо диференціальної ренти II, то вона повинна залишатися у землевласників або землекористувачів, стимулюючи їх до ефективного використання земельних угідь. Крім того, податок на землю має встановлюватися з еталонного, а не фактичного рівня ефективності. Доцільним є запровадження штрафів із землевласників, якщо якісний стан земельної ділянки стане гіршим. Іще однією не менш важливою проблемою, пов’язаною з рентними відносинами, є розмір орендної плати. ЇЇ розмір повинен бути встановлений як відсоток від грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням строку дії договору оренди зі збільшенням строку оренди розмір орендної плати має зменшуватися. Монополія земельної власності, як бар''єр для міжгалузевого перерозподілу ресурсів спрямовує надлишковий прибуток не на збільшення виробництва продукції, а перетворює його на абсолютну земельну ренту. Унаслідок цього стримується виробництво в сільському господарстві, гальмується технічний прогрес у галузі. Тому існує об''єктивна необхідність державного втручання з метою використання доданої вартості відповідно до її функціонально-економічного призначення.Цель работы исследовать формы земельной ренты в современных условиях, роль рентного фактора в системе арендных отношений и его место в системе налогообложения доходов землевладельцев и землепользователей. Методологической основой работы является применение общенаучных и специальных методов научного познания. Единство логического и исторического подходов, эмпирический метод и обобщение были использованы при определении и анализе форм земельной ренты, факторов и условий их образования. Метод сочетания анализа и синтеза, продвижения от абстрактного к конкретному были применены при определении размера арендной платы и определения части земельной ренты, которая должна изыматься у землевладельцев через налоги, связи ренты с спросом и предложением на аграрную продукцию. Основные результаты работы : исследованы формы земельной ренты в современных условиях, роль рентного фактора в системе арендных отношений и налога как инструмента рентных отношений, затронуты вопросы, связанные с оценкой земли и регулированием рентных доходов. Практическое значение полученных результатов заключается в углублении понимания сущности, причин и условий образования земельной ренты в современных условиях, роли рентного фактора в сельском хозяйстве и национальной экономике в целом. Предложенные в работе рекомендации могут быть использованы в процессе разработки государственных программ социально-экономического развития сельского хозяйства Украины, при разработке методов и механизмов повышения эффективности государственного регулирования в данной отрясли. Выводы. Рядом с традиционными формами ренты, которыми является дифференциальная І и ІІ, абсолютная и монопольная, появляются новые формы ренты, возникновение которых связано с развитием общества и хозяйственной деятельностью человека. Неотложным теперь есть совершенствование налоговой системы в направлении стимулирования землевладельцев и землепользователей направлять земельную ренту на повышение плодородия почвы и проведения мероприятий по охране земель. В связи с этим, целесообразно изымать только дифференциальную ренту І, а вот относительно дифференциальной ренты II, то она должна оставаться у землевладельцев или землепользователей, стимулируя их к эффективному использованию земельных угодий. Кроме того, налог на землю должен устанавливаться из эталонного, а не фактического уровня эффективности. Целесообразным является ввод штрафов из землевладельцев, если качественное состояние земельного участка станет худшим. Еще одной не менее важной проблемой, связанной с рентными отношениями, является размер арендной платы. Ее размер должен быть установлен как процент от денежной оценки земельного участка с учетом срока действия договора аренды с увеличением срока аренды размер арендной платы должен уменьшаться. Монополия земельной собственности, как барьер для межотраслевого перераспределения ресурсов направляет избыточную прибыль не на увеличение производства продукции, а превращает его в абсолютну земельную ренту. Вследствие этого сдерживается производство в сельском хозяйстве и технический прогресс в отрасли. Поэтому существует объективная необходимость государственного вмешательства с целью использования добавленной стоимости в соответствии с ее функционально-экономическим назначением.